І наступить ера милосердя...

Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте,
Коли її не маєш ти...

У Першотравневій бібліотеці була проведена година спілкування "І наступить ера милосерддя", яка була присвячена Міжнародному дню Інвалідів, який ми всі відмічаємо 3 грудня кожного року.

Милосердя. Яким важливим і не­обхідним воно є у нашому житті. Чи завжди про­являємо людяність, доброзичливість, допомогу до тих, хто так цього потребує?

Людина починається з добра. Бути добрим нелегко. Треба менше говорити про добро, а просто його творити. 

А з чого ж складається доброта? З таким запитанням моя помічниця звернулась до своїх товаришів. Кожен з присутніх добре знає з чого - Милосердя, Щирість, Чуйність, Турбота, Доброта... 

А хто у наш час найбільше потребує щирості, турботи, чуйності, уваги, піклування, та просто людського співчуття? Це інваліди, люди, які мають вади здоров'я, хто вроджені, хто після тяжких хвороб або ж в наслідок травм, поранень...

Інвалідність впливає на всіх, хто так чи інакше зіштовхується з цим явищем. Життя людини, яка отримала тяжкі травми та ушкодження здоров’я, докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує: рідних, друзів. Саме про це ми з нашими читачами і вели дискусію. Кожен присутній мав свою думку і охоче нею ділився.
 

А ще ми розмовляли про те, що багато поетів і письменників писали про таких людей. 

Ми зустрічаємо образи людей з інвалідністю у художніх творах. Література, особливо художня, тим і славиться, що звертає увагу читачів на різні проблеми людського життя і особистості – як позитивні, так і негативні. Вдумливого автора завжди цікавить, як людина проходить різні випробування, у тому числі – пов’язані з інвалідністю.

Наші читачі знають деякі з них: у казках - це хлопчик-мізинчик, хлопчик дуже маленького зросту, Дюймовочка, а ще читають про Ілька Муровлянина, який пролежав 33 роки на печі, аж доки цого не зцілили.

 

Діти знайомі з творами Тараса Григоровича Шевченка, який показує у своїх творах сліпих кобзарів. Відомі українські фантасти Марина та Сергій Дяченки описують у свої творах теж людей з вадами ("Дика енергія. Лана"). Про все це ми розмовляли з нашими читачами, зачитували цитати з цих творів. І допомагали мені у цьому мої активні помічники Людмила Трохименко, учениця 9 класу та Бебех Володимир, учень 7 класу. Кого краще за всіх будуть слухати підлітки, як не своїх однолітків або товаришів.

 

Ми з читачами згадали видатних відомих художників, композиторів, філософів, поетів, вчених у яких теж були різні вади, але вони не завадили їм стати великими і відомими, наприклад:

Гомер – давньогрецький поет, філософ, від нароження був сліпим.

Альберт Енштейн – людина зі світовим іменем, математик, хворів на аутизм, дислексію.

Людвіг Ван Бетховен – композитор, людина з вадами слуху.

Ісаак Ньютон – відомий фізик, від народження хворів на епілепсію, був заїкою.

Леонардо Да Вінчі – визнаний художник, письменник епохи Відродження, дитячий церебральний параліч (інформацію знайдено в Інтернеті).

Це все було цікаво нашим слухачам. І кожен присутній виніс з нашої зустрічі дуже цінний урок...

Милосердна людина не залишається бай­дужою до чужого горя, вона обов'язково допоможе чи то матеріально, чи підтримає словом. На безко­рисні вчинки, звичайно, здатні не всі, але саме такі вчинки збагачують нашу духовну скарбницю .

Нашу зустріч ми закінчили ось такими словами:

Добро і людяність плекайте в душах. 

Аби між вами не було байдужих. 

Щоб ви спішили радість принести. 

Даруйте людям ласку і тепло.

Безпека життєдіяльності дітей.

 

Що для нас є найголовнішим у нашому житті - це безпека наших рідних, а особливо - безпека найнезахисніших - наших дітей.

Тому про безпеку життя ми починаємо розповідати нашим дітям змалку.

У нашій бібліотеці пройла інформхвилинка "101. Треба памятати!!!".

Для малечі було показано презентацію про небезпеку виникнення пожежі, правила для того, щоб цю пожежу уникнути, коли їх дотримуватись.

 

 

Проводили цей захід у ігровій формі, щоб діти добре запам'ятали усі правила і змогли уникнути будь-якої небезпеки.

 

Діти добре запам'ятали, що сірники до рук не можна брати, електроприлади без дозволу не можна вмикати, біля вогню вести себе стримано, біля ялинки не тримати бенгальські вогники на Новий рік і багато інших дуже потрібних правил... 

 

Вихователь Сушко Надія Григорівна розповіла, що треба робити, коли пожежа все ж таки розпочалася і що означають цифри "101", хто такі ПОЖЕЖНИКИ і що вони роблять, щоб загасити полум'я.

 

Після розповіді дітлахам було показано мутиплікаційний фільм "Кицькин дім", щоб вони змогли побачити до чого приводить необережне ставлення до вогню, хто допомагає у його ліквідації.

Перегляд мульфільму "Кицькин дім"

 

Діти, дивлячись мультик, дуже переживали за Кицьку, її будиночок. Дуже переживали де тепер буде жити вона.

 

Діти зрозуміли, що треба себе вести дуже обережно з вогнем, щоб не вийшло як із Кицькою та її рідними.

А ще вони зрозуміли, що треба бути добрими, що завжди треба поважати людей і допомагати їм у скрутну хвилину, щоб їм змогли теж допомагати, якщо з ними трапиться біда...

 

 

Що таке Голодомор?

 

"...Ті маленькі рученятки,
простягнуті до Бога...
Маленький братик, умираючи,
просив Бозю: "Дай хоч одненьку катопельку..."
А. Листопад.
 

Пройшла інформаційна година "Що таке голодомор?"для дошкільнят  - малечі з дитячого садка "Малятко".
Дітям дуже важко пояснити що таке голодомор, адже їх маленькі душі ще не все можуть зрозуміти.
Тому розповідали ми дуже обережно.

Спочатку ми з вихователем Сушко Надією Григорівною відвели малечу до пам'ятника жертвам голодомору, розповіли для чого цей памятник було поставлено, адже питання виникає логічне у дітей: "А хто туту похований?".

 

 

Розповідаємо, що цей пам'ятник -це маленька часточка пам'яті про тих людей, які померли від того, що не було що їсти: ні хліба, ні картоплі, ні борошна - нічого... 

 

 

А у бібліотеці продовжили розповідь.

 

 



 

Історію нашого народу вивчати ніколи не рано і ніколи не пізно. Те що діти почули у бібліотеці про лихі літа, коли вмирали і дорослі люди і, навіть, маленькі дітки, засмутило їх. І може вони і не зовсім усвідомили те, що це велика біда і біль нашого народу, але вони будуть пам'ятати, що є у календарі такий день, коли усі люди згадують про втрати своїх рідних і близьких людей...

 

Безкровна війна:невигойна рана України

Пам'ять ниє пухлиною в мозку.
І, мільйонам утративши лік,
Воскреса, наче вилитий з воску,
Тридцять третій розпроклятий рік...
Анатолій Шкуляпа "Голодовка"

Знати правду - значить знати себе. Лише правда про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього.

У четверту суботу листопада наш народ вшановує пам'ять жертв голодомору...

Багато людей пережили страшні часи голоду, мільйони не пережили тих часів. 

Мільйон жертв заслуговують на значно більшу пам'ять, ніж просто постаменти, пам'ятні знаки. Вони заслуговують на пам'ять про кожного, хто загинув.

Давні мудреці казали: "Згадавши ім'я людини через багато років ти її воскресаєш для людей навік".

"Моя бабуся в рік голодування
Відразу поховала трьох синів.
Померли Коля і Петрусь, і Ваня
Весь білий світ от болю почорнів..." (В.Кулик "Сонети гіркоти")

У ці скорботні дні у нашій бібліотеці провели книжкову виставку-спомин "Безкровна війна", на якій були зібрані документальні свідчення очевидців геноциду, які змогли пережити голод, книги про страхіття голодомору, вірші.

Читачі нашої бібліотеки уважно слухали спогади, які зачитувались для них.

На виставці була представлена "Книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні", в яку вписані імена всіх померлих під час голоду на Херсонщині, книги "Жнива Молоха" Піддубняка В., "Жнива скорботи" Конквест Р., "Безкровна війна" Міщенко О.В., зібрані у теці "Голодомор: Безкровна війна (33-мовою документів)" вирізки з газети "Нове життя" за минулі роки...

Після ознайомлення читачів з виставкою, було показано документальний фільм "Голодомор", який не зміг не зачепити серце кожного з глядачів.

Голод... Він не щадив нікого, навіть дітей, які і жити ще не почали як слід, нічого ще не бачили у своєму житті.

Біля меморіала жертвам голодомору було проведено невеликий мітиг-реквієм "Не зітерти з нашої пам'яті...", запалили свічку пам'яті і поклали квіти...

Те, що сталося 1933 року, не зітреться в пам'яті й не забудиться ніколи. Цей жах ворушиться у серцях людей, що пережили страшну трагедію. Про це лихо знають діти й онуки свідків голодомору...

Ми будемо про це пам'ятати, будемо згадувати про це і не лише у четверту суботу листопада...

Не звільняється память, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю не замки - твердині,

Не храми - скам'янілий чорнозем 

                                                                               і потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З далени, аж немов з камяної гори.

Надійшли. 

                                 Придивились.

"Вкраїна ХХІ століття" і не рік,

А криваве клеймо: "33"

А разом ми нестримні й справді дужі!

Для чого люди вийшли на Майдан?
Що їхні сонні душі розбудило?
Розвіявся густий-густий туман,
Що прикривав всю правду так грайливо…

З метою віддання належної шани громадянському подвигу, вшанування патріотизму і мужності людей, які виступили на захист демократичних цінностей, відстояли національні інтереси і європейський вибір нашої держави Президент України Петро Порошенко підписав укази про відзначення щорічно 21 листопада Дня Гідності і свободи.

"Україна – це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України..."(П. Порошенко)

У день 2 річниці Революції Гідності і Свободи у нашій бібліотеці пройшла година -реквієм "А разом ми не стримній справді дужі". 

Читачі переглянули документальний фільм "Революція гідності", який почався із "Указу Президента...", та у якому були зібрані цінні кадри тих днів, коли уся країна піднялася, щоб захистити свій вибір, свою свободу і гідність.

Разом з користувачами у цей пам'ятний день ми згадали безсмертну нашу "Небесну сотню". Тих людей, які найперші прийняли на свої плечі і своїм серцем страшний удар, направлений проти народу...

У бібліотеці до пям'ятної дати оформлено куточок "Герої не вмирають. Героям слава", на нашій інформаційній стіні представлені матеріали, фото, присвячені Небесній сотні, тим героям, які ціною свого життя захищали вибір нашого народу...

Наші читачі читали вірші, присвячені нашим героям...

У всіх містах великих і малих,

У всіх куточках неньки України

Всі люди, всі – від юних до старих –

Пророчать позитивні й стрімкі зміни.

Тож не сидіть тихенько в стороні,

Не будьте ви до цих подій байдужі!

Бо знайте, ви сьогодні не одні!

А разом ми нестримні й справді дужі!

У день 2 річниці Революції Гідності і Свободи ми поіменно згадали усіх наших односельців, які зараз захищають мир і свободу нашої держави у зоні АТО:

Неізвєсних Влад

Стецун Іван 

Трохименко Павло 

Чабан Андрій

         

ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ, НАШІ ДОРОГІ ЗАХИСНИКИ!

Заспівай мені так тихо, як зможеш,

Про тихий куточок в моєму селі,

Мені б так хотілось, хотілося б, Боже,

Щоб він не втонув в громадянській війні.

Вогонь в наших душах не згасне, я певен,

Та іскри так і летять врізнобіч,

Аби із садів не зробив він пустелень,

А із душ наших вдень не зробив темну ніч.

Бринить-співає наша мова,

чарує, тішить і п'янить.

 

Одна вона у нас така -

Уся співуча і дзвінка,

Уся плакуча і гримуча

Хоч без лаврового вінка.

Т.Г. Шевченко 

 

Ніщо так не тішить нам душу і серце, як наша рідна українська мова.

9 листопада ми відмічаємо День української мови та писемності, аби ще раз нагадати самим собі та іншим, що нічого немає ціннішого і потрібнішого, аніж наша рідна мова. У кожного народу вона своя. Це скарб кожної нації. Адже мова - це наша історія, наша культура, наші витоки і дар Божий, який ми повинні нести усе своє життя.

А починаємо ми її чути ще змалку -  у колисці, слухаючи мамині колискові пісні.

Вивчати починаємо у дитячому садочку. Спочатку звуки, літери, а тоді слова речення...

 

У нашій бібліотеці пройшла година мови "Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить"з наймолодшими нашими українцями - малюками дитячого садка "Малятко", які завітали до нас на свято.
 

 

Наша зустріч  почалася з розповіді про рідну мову. Діткам було показано виставку "Краса і сила слова", на якій розмістили книжки про історію мови, біографію слова, про красу і силу слова, розважальні книжки "Мовограй" (Січовик І.), "Словограй" (Січовик І.), "Світ дитячих запитань" (Коритченкова О.)...

 Але ж найцікавіше було попереду!

Розгадування загадок, гра "Хто що любить істи?", скоромовки, читання віршів...

 

 

Наші малюки дуже люблять скоромовки:

 

В"пала лиска в колиску, а колиска - на лиску".

 

А як вам ось ця : "Мала Алла шматок сала. Дала сала Тані Алла".

 

Нашій малечі теж сподобалась, ми разом її старались проказати.

А гра "Хто що любить їсти?" взагалі - бомба!

 

 

Треба було дати відповідь на запитання, які звірі, пташки і риби люблять такі "страви":

 

Мишку, сир, моркву, горішки, мед, червячків, зерно, горобину, жолуді.

 

 

Ось що виявилось, щ0о наші дітки, як і звірятка полюбляють горішки, сир, мед, а деякі і мишок та черв'ячків... 

 

 

На виставці у нас знаходились прислів'я та приказки про нашу мову, так ми разом з  дітлахою читали і повторювали:

 

"Дав слово - дотримуй його", "Треба знати, де що казати", "Хліб-сіль їж, а правду ріж", "Всякому слову свій час", "Ласкаве слово, як день ясний" та інші...

 

 

Наша година мови пролетіла, як одна секунда.

Наші гості були дуже задоволені і обіцяли якнайскоріше прийти до нас ще, щоб так само пограти.

Уже йдучи до себе у дитячий садочок, подарували у бібліотеку гарну картину, яку зробили самі.

 

 

 

 

Коли забув ти рідну мову,

Яка б та мова не була -

Ти втратив корінь і основу

Ти обчухрав себе дотла.

А.Білоус.

 

Ніколи ми не повинні втрачати своє коріння і повинні знати свою рідну мову. І цю цінну інформацію діти забрали із собою, коли йшли до свого садочка.

 

Мій рідний край, моя земля...

Є тисячі на Україні міст і сіл

Та є одне, що наймиліше в світі,

Бо в ньому народились я і ти,

І виростуть майбутні наші діти.

Наша "маленька батьківщина", вона завжди була, є і буде у нашому житті найважливішим куточком нашого серця. І розуміти ми починаємо це вже з дитинства, коли бачимо своїх батьків, свій дім, своїх близьких та рідних.

У дитячому садку нам починають розповідати історію нашої країни, нашого краю, нашого рідного села... 

У нашій Першотравневій бібліотеці пройшла цікава краєзнавча мандрівка по рідному селу Першотравневе разом з маленькими допитливими чомучками - малюками дитячого садка "Малятко" .

Спочатку малюки розповіли де вони живуть.

Вони це дуже добре знають: країна - Україна, край - Херсонщина, село - Першотравневе.

Ми відправились вулицями нашого села, адже у кожного є своя адреса - пішли по вулиці Миру, Першотравневій, а потім звернули на вулицю Гагаріна, повернули на Спортивну. Кожен розповів де він живе.

А потім всі разом проглянули презентацію, підготовлену бібліотекарем "Мій рідний край, моя земля..." В ній були зібрані фото усіх куточків нашого села - рідний дитячий садок, школа, центр села, усі пам'ятники, які знаходяться на території нашого Першотравневого. З цієї презентації дітлахи дізнались коли було створене наше село, хто жив і захищав наше село.

А тоді ми показали нашим малюкам, умільців нашого краю, показавши презентацію "Народі умільці нашого краю", яку підготували учениці 9 класу Трохименко Людмила та Конокотіна Карина. Деякі діти впізнали своїх рідних бабусь та тіток...

Дуже добре, що нашим малюкам ми показуємо і розповідаємо нашу історію.

Вони отримують дуже цінну інформацію,  нехай небагато і основне, але вони запам'ятають і пронесуть її через усе своє життя.

Цілющі соки батьківського дому
І двору, де ступила вперше я,
Знімають, як рукою, всяку втому,
Мов корінь, живить рід мене, сім’я.

Безсонні ночі, за дітей тривоги,
Пісень і ласки маминої квіт,
Що кличуть в дім з далекої дороги,
Нам оберегом стали, ніби щит.
Ольга Будугай "Витоки"