І, мільйонам утративши лік,
Воскреса, наче вилитий з воску,
Тридцять третій розпроклятий рік...
Анатолій Шкуляпа "Голодовка"
Знати правду - значить знати себе. Лише правда про минуле робить людину вільною та готовою до майбутнього.
У четверту суботу листопада наш народ вшановує пам'ять жертв голодомору...
Багато людей пережили страшні часи голоду, мільйони не пережили тих часів.
Мільйон жертв заслуговують на значно більшу пам'ять, ніж просто постаменти, пам'ятні знаки. Вони заслуговують на пам'ять про кожного, хто загинув.
Давні мудреці казали: "Згадавши ім'я людини через багато років ти її воскресаєш для людей навік"."Моя бабуся в рік голодування
Відразу поховала трьох синів.
Померли Коля і Петрусь, і Ваня
Весь білий світ от болю почорнів..." (В.Кулик "Сонети гіркоти")
У ці скорботні дні у нашій бібліотеці провели книжкову виставку-спомин "Безкровна війна", на якій були зібрані документальні свідчення очевидців геноциду, які змогли пережити голод, книги про страхіття голодомору, вірші.
Читачі нашої бібліотеки уважно слухали спогади, які зачитувались для них.
На виставці була представлена "Книга пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні", в яку вписані імена всіх померлих під час голоду на Херсонщині, книги "Жнива Молоха" Піддубняка В., "Жнива скорботи" Конквест Р., "Безкровна війна" Міщенко О.В., зібрані у теці "Голодомор: Безкровна війна (33-мовою документів)" вирізки з газети "Нове життя" за минулі роки...
Після ознайомлення читачів з виставкою, було показано документальний фільм "Голодомор", який не зміг не зачепити серце кожного з глядачів.
Голод... Він не щадив нікого, навіть дітей, які і жити ще не почали як слід, нічого ще не бачили у своєму житті.
Біля меморіала жертвам голодомору було проведено невеликий мітиг-реквієм "Не зітерти з нашої пам'яті...", запалили свічку пам'яті і поклали квіти...
Те, що сталося 1933 року, не зітреться в пам'яті й не забудиться ніколи. Цей жах ворушиться у серцях людей, що пережили страшну трагедію. Про це лихо знають діти й онуки свідків голодомору...
Ми будемо про це пам'ятати, будемо згадувати про це і не лише у четверту суботу листопада...
Не звільняється память, відлунює знову роками.
Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.
Помічаю не замки - твердині,
Не храми - скам'янілий чорнозем
і потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях,
З далени, аж немов з камяної гори.
Надійшли.
Придивились.
"Вкраїна ХХІ століття" і не рік,
А криваве клеймо: "33"
Немає коментарів:
Дописати коментар