понеділок, 28 листопада 2016 р.

Запалимо свічки, щоб не забути...


Пекельні цифри та слова
У серце б'ють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік тридцять третій…
Голод…Голод…


Голодомор...
Цими днями ми згадуємо страшну трагедію - геноцид нашого народу у 1932-33 роках, який не забути нам ніколи.
У нашому селі було проведено цикл заходів присвячений трагічним подіям нашої історії 1932-33 років.
26 листопада біля пам'ятного знаку жертвам Голодомору, встановленого в селі Першотравневе, разом з односельцями було проведено мітинг-реквієм "Свіча пам'яті горить, душа тліє і болить..."



Трохименко Людмила Миколаївна (директор СБК) читала баладу про одну сім'ю, яка не пережила клятий голод...


 Разом згадували історичні факти, називали страшні цифри, слухали спогади дитинства, почуті від матері (розповідала зі сльозами на очах пенсіонерка Гуліна Валентина Прокопівна), присутні уважно слухали... і ці історії нікого не залишили байдужими...



Присутнім були роздані невеличкі листівки. На них було зображено  пам'ятник жертвам голоду та ті "кляті колоски", за які розстрілювали людей під час голоду...





Наймолодший учасник мітингу поклав квіти біля памятного знаку.


Закінчили мітинг хвилиною мовчання та запаливши поминальну свічку усім неприкаяним душам, тим, яких не встигали оплакувати їх рідні, бо і самі вмирали...




Ми мусимо пам'ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.



Потім разом піднялись до бібліотеки, щоб продовжувати заходи, присвячені пам'ятним страшним чорним подіям...


Увазі відвідувачів було представлено документальний фільм "Голодомор...".
Наша активна читачка Куньо Юлія прочитала нам вірш Яра Славутича "1933", який затронув найвіддаленіші струни нашої душі...


У Першотравневій сільській бібліотеці облаштовано тематичний куточок "Запали свічки, щоб не забути", де зібрані матеріали про страшні події, вірші, фотографії, знайдені в Інтернеті.



Наслідки голодомору – це великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда –прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень.
Біля куточку наша молодь ознайомлюється з матеріалами, дискутує, бо дуже добре розуміє, що вона не має права допустити повтору цих трагічних подій, повинна пам'ятати. 


Юнацтво дискутує біля полиці з матеріалами.

У цей день ми провели цикл заходів, присвячений темі голодомору. Для користувачів бібліотеки було проведено історичну годину "Невигойна рана України".



Також для наших читачів було продемонстровано фільм "Страшний 33..."



І ще одну гірку істину зрозуміли наші слухачі після сьогоднішніх зустрічей: в могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті, самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували – все це винищувалось з корінням.

Рано чи пізно, але обов'язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле.
Наші користувачі розуміють, що мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам'ять і водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства.

Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.
Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.


О 16 годині ми з читачами запалили свічку пам'яті, як і інші небайдужі нашої країни.

Запаліть свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…

неділя, 20 листопада 2016 р.

Революція Гідності - це наша свобода.


Як крила ангела, злітаючи назад, Небесна Сотня в вирій полетіла...

Вони загинули, але перемогли,
Бо віддали життя для перемоги.
Живу їх пам'ять вік шануєм ми,
Увічнивши, як обеліск безсмертя.

Цими днями Україна згадує трагічні події, що сталися на майдані у Києві та вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні.
Ці дні - це вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини та європейське майбутнє України.
У Першотравневій бібліотеці для юнацтва було проведено історичний репортаж "Революція Гідності - це наша свобода" та оформлено тематичну виставку.
Матеріали, представлені на виставці висвітлюють події на Майдані під час Революції гідності, розповідають про тих, хто  творив новітню історію України і ціною власного життя затвердив незворотність її демократичного поступу, про загиблих від пострілів снайперів, померлих у лікарнях героїв, названих народом «Небесною Сотнею». Найстаршому з них було 83 роки, наймолодшому – лише 17…


Разом зі слухачами ми поринули у ті трагічні події: "21 листопада 2013.
На майдані Незалежності у Києві пізно ввечері збираються люди, обурені рішенням уряду України зупинити на невизначений термін процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом. Станом на 21:30 повідомляють приблизно про тридцятьох активістів, але їхня кількість постійно зростає. Люди залишаються на Майдані всю ніч...".



Цей історичний репортаж доводить до наших читачів суть минулих подій на Майдані, і зокрема, те, що революція гідності не тільки сколихнула країну хвилею нечуваного патріотизму, а й показала важливість національної ідеї.


Нині саме за наші патріотичні переконання триває боротьба, і те, наскільки ця боротьба буде успішною, залежить від кожного з нас. І наш обов’язок перед тими, хто загинув за Україну, пам’ятати про них, та зробити все можливе, щоб мрії про краще життя України стали реальністю. 

четвер, 17 листопада 2016 р.

Толерантність - крок до свободи


Якщо комусь допоможе
Твоя доброта і дружба твоя,
Ти щасливий, що день не марно прожито!
Ти на світі живеш не дарма!


Толерантність – це терпимість до іншої точки зору; способу життя, визнання за іншими права бути іншими. 
Декларація принципів толерантності

У нашій бібліотеці для наших користувачів було проведено інформхвилинку «Що таке толерантність» та оформлено виставку-тотем «Толерантність – крок до свободи». 




Перш за все розмова наша розпочалася з питання – «Що ж таке толерантність?» і взагалі звідки виникла традиція відзначати день торенантності.





Ми розповіли нашим слухачам, що міжнародний день толерантності — відзначається 16 листопада в усьому світі. Він урочисто був проголошений «Декларацією принципів толерантності», затвердженою у 1995 р. на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО з нагоди 50-річчя організації. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. Декларація проголошує «визнання того, що люди за своєю природоюрозрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним становищем, мовою, поведінкою і цінностям і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність». 





Біля нашого "Тотему Толерантності" відбулася дискусія між читачами. Кожен присутній висловлював свою точку зору, свою думку, яку охоче вислуховували і підтримували інші.


Вони зрозуміли, що сьогодні поняття «толерантність» має багато визначень: це співробітництво, дух партнерства, відмова від домінування та заподіяння шкоди, терпимість до чужих думок, визнання своєї рівності з іншими це вміння різних за світоглядом, несхожих один  на одного людей жити в мирі і злагоді та зберігати свою індивідуальність.




Усі бажаючі змогли виразити, те основне, що для себе винесли після спілкування у дружньому колі. 
Кожен знайшов своє ключове слово визначення "Толерантність", вписав його на листочку і приклеїв на наш "Тотем Толерантності".



Кожна країна особлива і жителі теж особливі. Ми різні, зовсім не схожі один на одного. У нас різний колір шкіри, ми говоримо на різних мовах, у нас різні звичаї і традиції. Але всі ми єдині в одному - ми люди. Люди на світло народжуються різними: несхожими, своєрідними. Щоб інших ти зміг розуміти, потрібно терпіння в собі виховати. Потрібно з добром до людей в будинок приходити, дружбу, любов у своєму серці зберігати! 
Наші користувачі для себе зробили висновки, що толерантність передбачає всього лише нормальні цивілізовані стосунки між людьми, адже світ і соціальне середовище багатомірні, а отже, і погляди на цей світ різні, вони не можуть і не повинні бути одноманітні або бути на чиюсь користь.



четвер, 10 листопада 2016 р.


«Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб»


Єдиний скарб у тебе – рідна мова,
Заклятий для сусіднього хижацтва.
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.

П. Куліш

9 листопада ми з вами відзначаємо велике свято – День української писемності та мови. 


Свято було встановлене указом президента України Леоніда Кучми у 1997 році. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія.
Саме з нього вважають дослідники, і починається писемна українська мова.
Мелодійна, ніжна, солов’їна – не вистачить слів, щоб описати нашу рідну українську мову. Сьогодні нею розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.
У Першотравневій сільській бібліотеці до нашого свята було проведено книжкову розкладку "Мов джерельна вода, Рідна мова моя!". на ній було представлено різні книги про мовні символи, про їх історію, також представлені словники.



Під час бесіди біля книжкової розкладки, слухачам розповіли про Нестера Літописця, історію виникнення такого свята, як День української писемності та мови. Користувачі слухали про те, що за допомогою мови ми мислимо, спілкуємось, висловлюємо думки і почуття. Опанування мови людина починає з дня свого народження. 



Мову, як і матір, не вибирають, а сприймають з материнським молоком. Вона єдина, як і мати, вірна та рідна серцю на асе життя. А забув свою мову - забув рідну домівку, зрадив свій народ. Один мудрець сказав; "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна".



До уваги наших слухачів було представлено презентацію "Рідна мова чиста, як роса".



В презентації були представлені історичні матеріали про літописця Нестора – послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, про самих творців писемності.
Українська мова – державна мова України, вона є рідною мовою українців, які проживають за межами нашої держави: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канади, США, Австралії та інших країнах.



Також було оформлено куточок , присвячений дню української писемності і мови.



Наші читачі гарно розповідають вірші про мову, тому під час заходу звучали вірші О. Олеся, П. Тичини, В. Сосюри.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним. (О. Олесь)



Любіть Україну, у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову
і мову її солов'їну. (В.Сосюра)

Тож давайте оберігати, плекати та звеличувати українську мову, мову наших пращурів. Адже як сказав великий український вчений, мовознавець Іван Огієнко: «Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб».


вівторок, 1 листопада 2016 р.

Гріє душу село, моє рідне село.


Гріє душу село, моє рідне село.

І хлібом, і цвітом, і прадідом – дідом,
Гріє душу село, моє рідне село.
Моя отча земля, моя батьківська хата,
де із давніх-давен гріло серце Добро.

Першотравневому – 95.У цьому році наше славне село Першотравневе святкує своє 95-річчя з дня заснування.

Серед степів село моє чудове
там на світанні запахи медові,
теплом вітрів овіяні степи,
а в цьому краї народились ми.

Села, як і люди, мають свої біографії. У кожного вона своя. Тільки в селі людина може так близько спілкуватися із природою, розуміти її душею. Наші маленькі села майже спорожніли, але для багатьох вони – маленька Батьківщина.
29 жовтня у селі Першотравневе відбулося свято, присвячене 95-річчю з дня його заснування та до дня визволення нашого села від німецько-фашистських загарбників.
Для наших односельців робітниками сільської ради, бібліотеки та клубу було організовано та проведено святковий концерт. 



Традиційно свято розпочалося з виступу сільського голови села Першотравневе Кузьмінського С.В., який привітав односельців зі святом і побажав миру, процвітання, благополуччя нашій громаді
Були вручені подарунки найстаршому жителю села, наймолодшому жителю, грамоти депутатам, пам’ятні подарунки захисникам Батьківщини, які проживають на території нашого села.
Село наші красиве і квітуче. Справжньою його окрасою є люди. Ми бачимо їх щодня, вони живуть поруч, вони скромні і працьовиті. Вони не звикли до слави, але їх щоденна праця, життя – то джерело людської мудрості і самовідданості



Для наших людей на святковому концерті звучали гарні пісні у виконанні Литвиненко О.В, Жолніної Н.О., Трохименко Л.М., Горбик О.Л., Шевченко В., Петренко Ангелінка: "Село, моє рідне село", "Ти солдат України", "Смуглянка", "Хай квітує Україна", "Ой, рушник, рушничок", 







Виконувались танці наймолодшими артистами – вихованцями дитячого садочку «Малятко». 










Також наймолодшими учасниками концерту було виконано українську пісню "Одна калина", глядачі з вдячністю допомагали малим артистам підспівувати цю пісню.







Звучав вірш "Балада", який виконала Мінакова Наталія і затронула у односельців найтонші куточки душі, та ритмічний танець, який виконала Могильна Марина.
Концерт супроводжувався показом презентації про наше славне село Першотравневе, яка складалася з фотографій, які були надані нашими односельцями.


На цьому свято не закінчилося. Воно продовжилося смачними частуваннями, танцями.
Свято пройшло весело, цікаво, смачно.
Тож хай процвітає наше славне, наше рідне село Першотравневе, хай буде мир та злагода у кожній родині та у нашій славній Україні!