Михайло Стельмах. Літературний портрет.

Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде. 

М.Стельмах

До 105 річниці від дня народження видатного українського письменника у Першотравневій бібліотеці ми провели літературну замальовку "Михайло Стельмах. Літературний портрет".

Наших читачів ознайомили з біографією та творчістю нашого письменника. 

Михайло Стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр.

Головне – зрозуміти, що він письменник дивовижний і досі актуальний… Нашим користувачам було цікаво дізнатись, що й людиною Михайло Стельмах, за спогадами, був скромною, доброю, щирою – зовсім не такою, як на офіційних портретах (утім, на них усі письменники виглядають похмурими). 

Звісно, з талантом треба народитися, а техніку все одно доведеться шліфувати… Стельмахові пощастило з літературними вчителями: у 1939-1940 роках він потрапив на письменницькі курси при Спілці письменників України – ті «інженери людських душ», яким удалося пережити 37-38 роки, напучували творчу молодь на шлях істинний… Утім, відвідування курсів справді позитивно вплинуло на становлення Стельмаха-письменника – 1941 р. уже побачила світ його дебютна поетична збірка «Добрий ранок» із передмовою Максима Рильського.

Наші відвідувачі слухали про те, що Михайло Стельмах як людина з села умів і орати, і сіяти, і косити… Більше того – він любив це робити і вважав працю хлібороба гідною. Село, зокрема подільське, є основною темою творчості Стельмаха.

Ми зачитували уривки з творів М.Стельмаха: "...Густі ранкові поля стрепенулись у леті, перехлюпнулись за іскристий обрій, чітко заворушились на тлі золотого лиття хмарин і вмилися сонцем. І нема на полях ні жмутків колючого, перепеченого від негоди дроту, ні лінії окопів; навіть свіжі червоноармійські могили розвиваються сплесками ярої чубатої пшениці, горять червоними стрічками маків, сонце піднімають з-під землі. І не кулі підтинають стебло, а перехитує ним перепел, співаючи в радості, що теплими грудочками покотилися його діти по землі, молодими крильми піднялися в небо. А вона, Докія, їде і їде із Тимофієм польовою дорогою на свою ниву.

Співучий колос дитячими ручками горнеться до неї, пазухи шукає, пахучою росою обдає босі ноги...

"Невже це все буде?"

Раптом здригнулась молодиця: неначе на шматку чорної хмари побачила свої покалічені молоді літа...

Висхлий степ.

Панська пшениця.

І потріскані до крові, обвуглені губи женців. Задихаються в спеці немовлята, що старими родились у строку. І нема в присохлих грудях матерів молока для дітей. Тільки є солоні сльози в очах. І падають вони на жовті дитячі личка, на тринадцятий загорьований сніп." ("Велика рідня")

Ми з читачами також дізнались, що Михайло Стельмах вважав, що література має бути людяною. Ви багато знаєте сучасних письменників, які теж так думають? Ох, навряд чи…

Більше того: Стельмах і працював дуже ретельно. Не брав ручки до рук, доки не продумував увесь текст від першої сторінки до останньої. Не дивно, що процес написання тривав кілька років. Причому кожне речення Стельмах читав уголос – вивірював його звучання… Діти письменника згадують, що звикли засинати і прокидатися під його бурмотіння. І навіть уже видані твори він читав із червоним олівцем у руках.

Стельмах описував щось лише після того, як спостерігав це. Ба більше: флора та фауна змальовані у його творах так точно тому, що він спирався не лишена свої спостереження, а на атласи.

У творах Михайла Стельмаха дуже багато і поезії, і фольку. Це помітно, навіть якщо перечитати самі назви його книг: Казка про правду та кривду», «Поміж березами дівча іде», «Жито сили набирається», «Хліб і сіль», «Весна-весняночка»…

Кілька поколінь українців зачитувалися творами Михайла Стельмаха – його твори виходили мільйонними накладами. Не дивно, що листи з усіх куточків України Стельмах одержував мішками. Люди, не знайомі між собою, писали, що він розповів про їхнє життя, і дякували за це… (матеріали з Інтернету)

Мамині очі нас проводжають, мамине серце нас береже

Велике і прекрасне слово – Мати.

Від нього все на світі. Навіть світ.

О, як їй легко на руках тримати

Дитину, як найвищий заповіт.

Травень багатий різними святами. І одне з таких свят - це День Матері.

Слово Мати – вічне і неповторне, як світ. 

Коротке слово - мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі! Усе життя із серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей.

На свіжому повітрі ми провели флеш-моб "Мамині очі...".

",,, Стоїш, як Вічність, як Любов

Біля німого п'єдесталу.

Здається, в ньому сина кров

Ще пульсувать не перестала...

- Я знищу вбивць! Ти чуєш , ма..?

Й пішов від отчого порога.

Чекала, кликала - дарма!

Лишились туга і тривога..."

                                                  В.Невінчана "Мати"

У цей день читачам ми розповіли, звідки взяло початок свято.

Виявляється, що свято матері зародилося давно. У 1903 році молода американка з Філадельфії Анна Джарвіс, яка поховала свою матір, звернулася до законодавців з пропозицією присвятити одинь день кожного року вшануванню Матерів. Вона запропонувала це вшанування символізувати кольорами квітів. У кого матір була жива – у цей день мав приколоти до одягу рожеву квітку, а в кого мати померла – білу.
Усе її життя – це безмежна любов і самопожертва , пробачення провин. Мама створена з добра і любові, …

"...Моя мама стала кравчихою, 

і вбирає мама щасливих

в пелюсткові прозорі зливи,

в чистий ранок і вечір тихий.

Мамо! Ти молода і красива,

в тебе срібне весілля скоро,

я зберу тобі ясні зорі,

принесу тобі променів зливу..."

                     А.Тютюнник "Матері"

Під час нашого невеличкого флеш-моба звучали вірші Володимира Трохименка "Матері", Алли Тютюнник "Матері", Леоніда Куліша "Материне безсмертя", Валентини Невінчаної "Мати", 

"... - Мамо! А куди наше сонце все летить і летить?

- Та чи мало мороки мені, аби клопотатись отим?...

- А хіба ти сама не хотіла б дізнатись: куди?

- прилетим і побачим. Як самі не наробим біди.

- Мамо! І чого ти завжди полохлива така?

- Спи, мій сину. он тісто підходить. Треба хліб випікать..."

                                                                          А.Тютюнник "Мамо! Акуди наше сонце все летить?"

Мама …Рідна і прекрасна, оспівана поетами , увічнена художниками.

В усіх народів , в усі віки , жінка – матір була уособленням святості, ніжності і любові.

Її мудрість поважали в сім’ї , прислухалися до порад, в яких знаходили спокій і надію…

"...Не неси у серці тривоги в ніч,

Сном зморена на світанку.

Перетнуться мої дороги

На далекому полустанку...

Сто доріг, сто мостів під ноги!

Десь збагнеш на життя екваторі,

Що одвічні людські дороги

починаються в серці матері..."

                                                    В.Трохименко "Матері"

У житті кожного з нас мама займає особливе місце. Перше , що ми бачимо з’явившись на світ – це мамині ласкаві очі, чуємо – мамин лагідний голос. Слово, яке вперше вимовляємо – мама…

До мами ми приходимо зі своїми радостями і печалями. Її мудра порада нам потрібна тоді , коли і в самих уже посріблені скроні.

Можна пройти крізь пустелі і хащі…

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі усе починається з мами.

Депортація:Сторінки історії, яких не можна забути!

Одна з багатьох трагічних сторінок історії - Депортація кримських татар у травні 1944 року...

"18 травня 1944 р. нарком НКВС СРСР Л. Берія звітував Й. Сталіну та В. Молотову про початок депортації кримських татар: для завантаження в ешелони підготували 90 тис. осіб, з яких 48 тис. відправили на схід. Наступного дня з усього півострова було зібрано спецконтингент у 165 тис. осіб, з яких 136 тис. 412 осіб депортували" (матеріали з Інтернету)

У Першотравневій бібліотеці проведено годину-реквієм " Депортація:Сторінки історії, яких не можна забути".

Ми з читачами  глибоко поринули в історію тих трагічних подій, пройшли і проїхали увесь шлях з людьми, які залишали свої домівки серед ночі, які йшли у невідомість...

До уваги наших відвідувачів було представлено документальні кадри, фото, знайдені в Інтернеті. Продемонстрували документальний фільм.

З нашої зустрічі читачі дізнались, що:
"Переселення відбувалося у важких санітарно-побутових умовах. Люди погано харчувалися, що спричинило високу смертність. Кримська татарка Тамара Протасова пригадувала умови свого транспортування: «До самої смерті не забуду почуття приниження, коли нас, як стадо тварин, заштовхали в товарні вагони і довгі дні та ночі везли затравлених, завошивлених, голодних. Люди помирали. На коротких зупинках солдати викидали трупи із вагонів. Хоронити було ніколи: паровоз давав гудок і ешелон рухався далі». Її одноплемінник Ділявер Еннанов розповідав: «На шляху двері вагону відкривалися на коротких зупинках, коли вважала за потрібне охорона. На зупинках думали про воду… виносили із вагонів покійників. На більш тривалих зупинках із наявних продуктів, хто встиг що схопити з дому, під наглядом конвоїрів готували собі їжу. За два тижні шляху ті, хто витримав це перевезення, страшно вихуділи, завошивіли, стали непізнаваними».
За підрахунками дослідників, людські втрати під час перевезення кримських татар ешелонами на схід становили 7 тис. 889 осіб. У довідці про рух спецпоселенців Криму в 1944–1946 рр. зазначалося, що у перший період серед них загинуло 44 тис. 887 осіб., тобто 19,6 %. Як зазначалося у зведенні із Узбецької РСР, у 1944 р. серед спецпоселенців у республіці померли 16 тис. 52 особи (10 %), у 1945 р. – 13 тис. 183 особи (9,8 %) із загального числа депортованих. Тамара Протасова щодо умов свого проживання на спецпоселенні в Узбекистані розповідала: «Влітку страшна спека, епідемія тифу та малярії, укуси зміїв та скорпіонів, а взимку холод та голод забирали тисячі людей. Ми з мамою чудом залишилися в живих після тифу, а малярія мучила нас кожне літо на протязі шести років»"(матеріали, знайдені в інтернеті, історична довідка http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=405)

День Європи.

Європа багатолика, єдина, близька, велика!

Європа – наш сильний дім,
Європа – колиска усіх країн!
Шляхом єдиним прямуй до мети,
Європа – це дім, де живем я і ти!

На День Європи ми шануємо наші спільні цінності, спільну історію, те, що найголовніше – наше спільне майбутнє!

День Європи – це також хороша нагода познайомитися з різними країнами, їх культурою, побутом, багатовіковою історією. 

А почалося все з того, що...

25 березня 1957 року у Римі було створено Європейський економічний Союз.

Його утворили 6 країн: Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

У 1973 році приєдналися Данія, Ірландія, Великобританія,

У 1981 – Греція.

У 1986 – Іспанія та Португалія.

У 1995 – Австрія і Фінляндія.

1 травня 2004 року відбулося найбільше в історії розширення ЄС. До його складу ввійшли: Кіпр, Мальта, Угорщина, Польща, Словенія, Латвія, Естонія, Литва, Чехія, Словакія.

До дня Європи у нашій бібліотеці було облаштовано виставку-колаж "Мандри країнами Європи". 

Ми разом з читачами мандрували країнами Європейського Союзу...

Сьогодні ми подорожуємо по чудовим країнам. Жителі однієї країни - стримані у стосунках, але дуже гостинні, іншої славляться своїм темпераментом і смачною їжею. Ось ми робимо перші кроки, і…..

Ми у Польщі!

Познайомимось з найближчою сусідкою України.

Їхня мова  зрозуміла для народу нашої країни. Нам навіть не потрібен перекладач для того, щоб поспілкуватися.

Ця країна дала безсмертних геніїв світу: Мікаела Огінського, Фрідеріка Шопена.

Наших відвідувачів познайомили із загальними відомостями про країну, її столицю, її населення, з її географічним положенням, дату, коли Польща офіційно вступила у Євросоюз, про національні традиції, свята, кухню. Ознайомились з відомими польськими письменниками та поетами, акторами і актрисами, художниками. А тоді перейшли на цікаві факти про Польщу, адже не всі знають, що серед найбільш густонаселених країн Європи Польща займає місце в першій вісімці. Країну звично відносять до Східної Європи, коли насправді географічно Польща розташована в самій серцевині Європи.

А ще користувачі дізнались, що Польща — країна, в якій була прийнята перша європейська Конституція. Це сталося в 1791 році. Проіснувала вона недовго, тому що вже через два роки країну розділили між собою Росія, Пруссія й Австро — Угорщина. Таким чином, на початку XIX століття, держава Польща припинила своє існування як політична одиниця, що за час свого існування країна була неодноразово поділена, що знайшло відображення в багатьох фактах і традиціях Польщі. Наприклад, у Варшаві різдвяні подарунки приносить Святий Миколай, у Познані діток обдаровує Гвяздор, в східних районах наш знайомий Дід Мороз, краківську дітвору радує Янголятко, а в Сілезії подарунки дарує малюк Ісус. Та ще багато чого цікавого...

А слідом за Польщею ми мандрували по Італії ....

О Італія, країна гарячого сонця! Країна, яка знаходиться між чотирьох морів... 

У цей день дізнались багато цікавого ми і про Італію. Наприклад, що Італія має чотири пристрасті - піца, паста, сир і вино. А ще мало хто знає, що французький письменник Стендаль після візиту до Флоренції в 1817 році написав: « Коли я виходив з церкви Святого Хреста, у мене забилося серце, мені здалося, що вичерпалося джерело життя, я йшов, боячись впасти на землю …».

Познайомились ближче з мистецтвом Італії. Хто ж не знає Рафаеля Санті, Леонардо да Вінчі, Мікеладжело Мерізі да Караваджо або Мікеланджело Буонарроті...

А ще ми дізнались, що національна кухня є ще однією визначною пам`яткою Італії. Вишукані аромати, прянощі, трави, дуже смачні сири, благородне вино - це те, без чого неможливо уявити місцеву гастрономічну життя. Італійці знають толк в вишуканої їжі і завжди знайдуть час на смачний обід або вечерю за келихом вина. До слова, італійська кухня може розповісти про країну багато, не обмежуючись на смакових перевагах місцевих жителів. Кулінарне життя увібрало в себе історичні, культурні, соціальні особливості країни і повністю відображає її вигляд.

Ми подорожували з нашими читачами по меридіанах і паралелях різних країн Європи, побачили її розмаїття. 

Але зрозуміли, що найбільша цінність кожної країни – це її народ. Народ, який створює історію, культуру кожної країни, збагачує її, береже надбання минулих поколінь.

Перемога - одна на всіх...

Перемога - одна на всіх...

Хай зійде вранці сонечко погоже,
Хай людям сняться добрі, світлі сни.
Ну, подаруй нам майбуття крилате,
Хоч жменьку щастя - радості сипни.
Ми просимо ж у тебе небагато —
Криваві, підлі війни припини...

Друга світова війна вона все далі і далі від нас, ми всі знаємо, що вона була страшною та кривавою, що загинула на ній невимовна кількість мільйонів людей, які просто хотіли жити. Ми знаємо фронтові пісні. Ми знаємо наскільки тяжкою вона була...

виконання пісень

(Горбик Ю., Горбик О., Жолніна Н., Кохановська Л., Литвиненко О.)

Концерт, приурочений дню пам'яті та примиренню, пройшов у нашому селі Першотравневе. 

"Афганістан" (Горбик О., Жолніна Н.)

Зі сцени лунали поздоровлення, вірші, воєнні пісні "Журавлі", "Маки червоні", "Молитва за маму", пісня про маму, пісня про Афганістан , "Солдат України", "Катюша", були показані танці. 

вірш читає Мінакова Наталія

вірш читає Фащевська А.

танець "Смуглянка" (Голованюк К., Конокотіна К., Конокотін Д., Горбик Д., Горбик В., Куньо Ю.)

"Молитва за маму" (Петренко А.)

пісня про маму (Горбик О., Жолніна Н., Кохановська Л., Литвиненко О.)

Артисти нашого села

Під час концерту для жителів села було показано підготовлені презентації про наших ветеранів ІІ Світової "Книга пам'яті села Першотравневе". Після концерту були частування та розваги.

Пам'ять... Вона не має початку і не має кінця. Тіла солдат, полеглих у землю, давно стали землею і завдяки одному серцю, яке перестало битися тоді, сьогодні на нашій землі б'ються тисячі сердець!

Юні мандрвники-народознавці

Кохаю край свій золотий

 

Квітучу Україну!

Квітуча, славна Україну!

Як багато у цих словах, рідне серцю і душі.

Коли, як не змалку ми розповідаємо нашим малюкам про "малу батьківщину", про її красу, про її звичаї, обереги, символи... а вони слухають і всмоктують як гумка ці знання у свої малесенькі серденька. Як у веселки один колір переходить в інший, так і у нашому житті одні звичаї переходять і вплітаються в інші.

Наша Першотравнева бібліотека відправилась у гості до малюків у дитячий садочок "Малятко".

І відправилися ми всі разом у чарівну народознавчу мандрівку, щоб більше дізнатись про рідну Україну її символи. Дітлахи слухали про калину, вербу, ляльок-мотанок, коровай, пшеничні колоски. Про те, яке важливе місце вони займають у серцях людей, як оберігають їх від різних негараздів, яке значення мають для кожної української родини. Слухали вірші.

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї.

І кращих немає на світі вістей,

Ніж хліб уродився у рідному краї... (П.Воронько)

Дітлахи дуже гарно вміють розповідати казочки. Їх дуже цікаво слухати...

 А ще наші малята дуже добрі артисти, вони показали гарну казочку "Семеро козенят". 

Цього дня для наших маленьких юних народознавців відкрились скарби народної мудрості, без яких неможливий подальший розвиток нашої малечі, їх світогляд і культура.

Гарна вийшла подорож...

Вартові пам'яті

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

В.Симоненко

Наближається важливий день в історії нашої країни - день пам'яті і примирення, день перемоги у ІІ Світовій війні.

У нашій бібліотеці облаштовано книжковий колаж "Вартові пам'яті" та проведено годину пам'яті "Немає правди у війни, Вона лиш в мирі та любові!"

Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

Нашим читачам були представлені фото-документи, наших співвітчизників, які не повернулися з війни,  їх спогади.

Деякі слухачі побачили фото своїх прадідусів і прабабусь, і трішки розповіли про них, хоч деяких нещодавно не стало. 

Разом з користувачами ще раз згадали, що "...Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. з попередньої злочинної змови керівництва двох країн-агресорів - фашистської Німеччини..."

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним гіркотою втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні.

Знову ранок травневий
Білим квітом кружляє.
Ніжний килим зелений
Розстеляє до ніг.
Вітер шепче вітання
І приносить зітхання:
«Знов поменшало стежок
Від воєнних доріг»

М.Познанська

Полум’я вічного вогнища, вічна пам'ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою. Пожертвували своїм життям заради життя на землі. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий, ніщо не забуто. (Використані матеріали з Інтернету)