Михайло Стельмах. Літературний портрет.

Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде. 

М.Стельмах

До 105 річниці від дня народження видатного українського письменника у Першотравневій бібліотеці ми провели літературну замальовку "Михайло Стельмах. Літературний портрет".

Наших читачів ознайомили з біографією та творчістю нашого письменника. 

Михайло Стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр.

Головне – зрозуміти, що він письменник дивовижний і досі актуальний… Нашим користувачам було цікаво дізнатись, що й людиною Михайло Стельмах, за спогадами, був скромною, доброю, щирою – зовсім не такою, як на офіційних портретах (утім, на них усі письменники виглядають похмурими). 

Звісно, з талантом треба народитися, а техніку все одно доведеться шліфувати… Стельмахові пощастило з літературними вчителями: у 1939-1940 роках він потрапив на письменницькі курси при Спілці письменників України – ті «інженери людських душ», яким удалося пережити 37-38 роки, напучували творчу молодь на шлях істинний… Утім, відвідування курсів справді позитивно вплинуло на становлення Стельмаха-письменника – 1941 р. уже побачила світ його дебютна поетична збірка «Добрий ранок» із передмовою Максима Рильського.

Наші відвідувачі слухали про те, що Михайло Стельмах як людина з села умів і орати, і сіяти, і косити… Більше того – він любив це робити і вважав працю хлібороба гідною. Село, зокрема подільське, є основною темою творчості Стельмаха.

Ми зачитували уривки з творів М.Стельмаха: "...Густі ранкові поля стрепенулись у леті, перехлюпнулись за іскристий обрій, чітко заворушились на тлі золотого лиття хмарин і вмилися сонцем. І нема на полях ні жмутків колючого, перепеченого від негоди дроту, ні лінії окопів; навіть свіжі червоноармійські могили розвиваються сплесками ярої чубатої пшениці, горять червоними стрічками маків, сонце піднімають з-під землі. І не кулі підтинають стебло, а перехитує ним перепел, співаючи в радості, що теплими грудочками покотилися його діти по землі, молодими крильми піднялися в небо. А вона, Докія, їде і їде із Тимофієм польовою дорогою на свою ниву.

Співучий колос дитячими ручками горнеться до неї, пазухи шукає, пахучою росою обдає босі ноги...

"Невже це все буде?"

Раптом здригнулась молодиця: неначе на шматку чорної хмари побачила свої покалічені молоді літа...

Висхлий степ.

Панська пшениця.

І потріскані до крові, обвуглені губи женців. Задихаються в спеці немовлята, що старими родились у строку. І нема в присохлих грудях матерів молока для дітей. Тільки є солоні сльози в очах. І падають вони на жовті дитячі личка, на тринадцятий загорьований сніп." ("Велика рідня")

Ми з читачами також дізнались, що Михайло Стельмах вважав, що література має бути людяною. Ви багато знаєте сучасних письменників, які теж так думають? Ох, навряд чи…

Більше того: Стельмах і працював дуже ретельно. Не брав ручки до рук, доки не продумував увесь текст від першої сторінки до останньої. Не дивно, що процес написання тривав кілька років. Причому кожне речення Стельмах читав уголос – вивірював його звучання… Діти письменника згадують, що звикли засинати і прокидатися під його бурмотіння. І навіть уже видані твори він читав із червоним олівцем у руках.

Стельмах описував щось лише після того, як спостерігав це. Ба більше: флора та фауна змальовані у його творах так точно тому, що він спирався не лишена свої спостереження, а на атласи.

У творах Михайла Стельмаха дуже багато і поезії, і фольку. Це помітно, навіть якщо перечитати самі назви його книг: Казка про правду та кривду», «Поміж березами дівча іде», «Жито сили набирається», «Хліб і сіль», «Весна-весняночка»…

Кілька поколінь українців зачитувалися творами Михайла Стельмаха – його твори виходили мільйонними накладами. Не дивно, що листи з усіх куточків України Стельмах одержував мішками. Люди, не знайомі між собою, писали, що він розповів про їхнє життя, і дякували за це… (матеріали з Інтернету)