Запалимо свічки, щоб не забути...

Пекельні цифри та слова
У серце б'ють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік тридцять третій…
Голод…Голод…

Голодомор...

Цими днями ми згадуємо страшну трагедію - геноцид нашого народу у 1932-33 роках, який не забути нам ніколи.
У нашому селі було проведено цикл заходів присвячений трагічним подіям нашої історії 1932-33 років.
26 листопада біля пам'ятного знаку жертвам Голодомору, встановленого в селі Першотравневе, разом з односельцями було проведено мітинг-реквієм "Свіча пам'яті горить, душа тліє і болить..."

Трохименко Людмила Миколаївна (директор СБК) читала баладу про одну сім'ю, яка не пережила клятий голод...

 Разом згадували історичні факти, називали страшні цифри, слухали спогади дитинства, почуті від матері (розповідала зі сльозами на очах пенсіонерка Гуліна Валентина Прокопівна), присутні уважно слухали... і ці історії нікого не залишили байдужими...

Присутнім були роздані невеличкі листівки. На них було зображено  пам'ятник жертвам голоду та ті "кляті колоски", за які розстрілювали людей під час голоду...

Наймолодший учасник мітингу поклав квіти біля памятного знаку.

Закінчили мітинг хвилиною мовчання та запаливши поминальну свічку усім неприкаяним душам, тим, яких не встигали оплакувати їх рідні, бо і самі вмирали...

Ми мусимо пам'ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Потім разом піднялись до бібліотеки, щоб продовжувати заходи, присвячені пам'ятним страшним чорним подіям...

Увазі відвідувачів було представлено документальний фільм "Голодомор...".

Наша активна читачка Куньо Юлія прочитала нам вірш Яра Славутича "1933", який затронув найвіддаленіші струни нашої душі...

У Першотравневій сільській бібліотеці облаштовано тематичний куточок "Запали свічки, щоб не забути", де зібрані матеріали про страшні події, вірші, фотографії, знайдені в Інтернеті.

Наслідки голодомору – це великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. Скільки селян, яким пощастило вижити, які були землеробами з діда –прадіда, відсахнулися від своєї селянської долі, зреклися мови своєї, звичаїв, пісень.

Біля куточку наша молодь ознайомлюється з матеріалами, дискутує, бо дуже добре розуміє, що вона не має права допустити повтору цих трагічних подій, повинна пам'ятати. 

Юнацтво дискутує біля полиці з матеріалами.

У цей день ми провели цикл заходів, присвячений темі голодомору. Для користувачів бібліотеки було проведено історичну годину "Невигойна рана України".

Також для наших читачів було продемонстровано фільм "Страшний 33..."

І ще одну гірку істину зрозуміли наші слухачі після сьогоднішніх зустрічей: в могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті, самостійні хазяї. Всі здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували – все це винищувалось з корінням.

Рано чи пізно, але обов'язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле.

Наші користувачі розуміють, що мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам'ять і водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства.

Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле.

Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

О 16 годині ми з читачами запалили свічку пам'яті, як і інші небайдужі нашої країни.

Запаліть свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…